Вольфганг Пріклопіль відома особистість не тільки у Відні, а й в Австрії. Він викрадач школярки. Що спонукало його на злочин, чому так склалися обставини, поговоримо тут viennaski.eu.
Садист із дитинства
Народився Вольфганг у Відні в сім’ї середнього достатку. Він був єдиним сином у батьків. Його батько Карл працював представником німецької компанії з виробництва алкогольної продукції, а мати Вальтрауд – займалася вихованням сина та вела домашнє господарство.
Дитинство хлопчика минуло в передмісті Відня – містечку Штрасхоф-ан-дер-Нордбані, де батьки на землі, що дісталася їм у спадок, побудували будинок. Подружжя Пріклопіль вело повсякденне життя представників середнього класу. Влітку вони разом з сином завжди їздили відпочивати на узбережжя Адріатичного моря.
Мати вклала всю душу у виховання Вольфганга, вона опікувалася ним, робила все, щоб той ні в чому не мав потреби. При цьому вона абсолютно не бачила жодних ознак психічного розладу, які почали проявлятися у хлопчика ще в дитинстві.
Доволі цікаво, що у Вольфганга спостерігалися 2 з 3 поведінкових характеристик так званої тріади Макдональда, яку пов’язують зі схильністю людини до скоєння тяжких злочинів. У підлітковому віці юнак проявляв садистські схильності щодо тварин. У 13 років хлопець власноруч зібрав рушницю і стріляв з неї по собаках, котах і птахах. Крім цього, він страждав від нічного енурезу – хвороби, що характеризується мимовільним сечовипусканням.
У школі Вольфганг був дуже важкою дитиною і не відзначався успіхами: погано запам’ятовував інформацію, не слухав учителів. Водночас він намагався виконувати домашні завдання й отримував відмінні оцінки за поведінку. Однокласники згадують, що хлопець був замкнутим, зовсім не грався з дітьми й не цікавився спортом. Замість цього він сидів удома і міг годинами збирати пазли, моделі літаків.
Великий спадок
Закінчивши середню школу, юнак вступив до професійного училища, однак провчившись там рік, вирішив покинути заняття і став студентом німецького електротехнічного конгломерату “Siemens”. Продемонструвавши хороші навички, отримав запрошення на роботу, де проявив себе працьовитим, сумлінним і ввічливим співробітником.
Однак обставини склалися так, що штат скоротили й Вольфганг влаштувався у віденську телефонну компанію, де пропрацював 8 років до 1991 року. Після раптової смерті батька від раку товстої кишки, майбутній злочинець ще сильніше зблизився з матір’ю.
Карл Пріклопіль залишив сім’ї гарну спадщину, тож Вольфганг зовсім не потребував грошей. Після звільнення він повернувся до рідного міста, де почав жити самостійно. Однак мати, яка оселилася неподалік в невеликій квартирі, регулярно відвідувала сина, готувала йому їжу, прибирала.
Викрадення Наташі Кампуш
2 березня 1998 року було звичайним днем для школярки Наташі Кампуш. Напередодні вона повернулася додому після канікул, які провела з батьком в Угорщині. Батьки дівчинки розійшлися, коли їй виповнилося 5 років, але вона спілкувалася з кожним із них. Зранку, як зазвичай, Наташа вирушила до школи, але додому так і не повернулася. Мати дізналася, що на уроках доньки не було і забила на сполох – звернулася в поліцію. Почалися пошуки Наташі, проте вони не увінчалися успіхом, не було навіть найменшої зачіпки, яка б допомогла знайти школярку. Пізніше жінка свідок викрадення повідомила, що бачила, як дівчинку, схожу на школярку, заштовхали в машину білого кольору і відвезли в невідомому напрямку.
Поліція перевірила близько 700 автомобілів, зокрема й транспортний засіб Приклопіля, але нічого підозрілого не виявили. Пошуки дівчинки широко висвітлювалися в ЗМІ, висувалися різні версії її зникнення.
Насправді Кампуш весь час перебувала в сімейному маєтку викрадача. У підвалі він обладнав крихітну кімнату. Всередині приміщення поставив ліжко, стіл, стілець, телевізор і раковину. Також часто приносив дівчинці книжки, іграшки, перевіряв домашні завдання.
Поступово між ув’язненою і викрадачем зв’язок ставав дедалі довірливішим. Чоловік почав дозволяти їй виходити з будинку, зробив у кімнаті перестановку на смак Наташі. Одного разу навіть взяв її з собою на лижну прогулянку в околицях Відня. Однак таке добре ставлення злочинця різко змінювалося агресією: він міг добряче побити свою жертву, а після втішати її й фотографувати.
В ув’язненні школярка провела цілих 8 років. Влітку 2006 року доля подарувала їй можливість порятунку. Під час прибирання автомобіля Вольфганга дівчинка втекла, коли той розмовляв телефоном. Наташу впізнали за шрамом і паспортом.
Приклопіль розуміючи, що ця історія закінчиться для нього дуже погано, того ж дня вчинив самогубство – кинувся під поїзд.
Цікаві факти
- Мотив злочину Приклопіля не встановили, розглядали версію, що в чоловіка були проблеми в особистому житті, а саме з формуванням здорових прихильностей. Дівчинку бандит викрав, щоб виростити для себе хорошу дружину. Про це, зокрема, розповідав знайомий чоловіка, з яким він поділився своїми планами за кілька годин до самогубства. Також незабаром з’ясувалося, що у Приклопіля були готові документи для переїзду до Чехії.
- Судові психіатри вважають, що Наташа на момент звільнення страждала від “стокгольмського синдрому”, тобто відчувала симпатію до свого викрадача. Дізнавшись про смерть Вольфганга, вона дуже плакала і просила, щоб їй дали дозвіл провести його в останню путь. Пізніше Кампуш викупила будинок, який належав злочинцеві, і регулярно туди поверталася.
- За автобіографією Кампуш було знято фільм “3096 днів”.
Аналізуючи цю історію можна впевнено говорити, що коханню всі віки покірні.